Все разделы
Новости
Тексты
Территория разума
Слухи и сплетни
Стиль
Где в Киеве
Тексты

Руфери, зачепери і не тільки. Навіщо молодь грає з життям

14 октября 2017г. 11:00

Останнім часом все більше підлітків готові ризикувати власним життям, аби стати зіркою інтернету. Заради вдалого фото або відео молоді люди видираються на дахи, переправи, вишки, залазять на вагони метро або електрички. Тільки за останній місяць у Київській області під час спроби зробити такі небезпечне селфі загинуло чотири підлітки. Що приваблює їх у таких діях, розкажуть вони самі, а проаналізує їхні вчинки професійний психолог.

УВАГА! Не намагайтеся наслідувати героям цього матеріалу - це небезпечно для життя!

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV 

Яскравий приклад - 18-річний житомирянин, що називає себе Пашою Бумчиком: він підкорив Youtube своєю витівкою. Хлопець вибрався на дах вагону київського метро й проїхався із вітерцем заради вражаючих кадрів. Відео передивилося вже майже два мільйони людей. Психологи та правоохоронці б'ють на сполох! Екстремальні забавки підлітків та їхні ролики в інтернеті стають зразком для інших хлопців та дівчат, які в гонитві за славою стають жертвами власної необачності та необережності.

Подписывайтесь на новости «КиевVласть»
 

Вони називають себе джекеси, руфери, дігери та зачепери. Слово "руфер" походить з англійського "roofing", що перекладається як «відвідування дахів, офіційно не пристосованих для цього». Також дуже популярно вилізти на вишки радіостанцій,  хмарочоси, а також "зачепінг" - небезпечний проїзд на даху чи східцях потягу. Українська молодь божеволіє від цих нових, дуже популярних міських субкультур. Головна мета - відзняти приголомшливі кадри власних досягнень, викласти їх до мережі й зібрати якомога більше переглядів та хвалебних коментарів. Задля цього підлітки здатні на все.

Ризикова молодь не завжди хоче ходити по землі, вона прагне романтики на висоті хмарочосів. Адреналін, підвищене серцебиття і легені повні свободи. Ось що змушує молодих людей відкидати страхи і підкорювати небезпечні для життя вершини: столичні мости, багатоповерхівки та небезпечні споруди. Що підштовхнуло їх на екстремальний досвід, що змушує повертатися до підкорення швидкісного поїзда в русі та небезпечних висот? Відповісти на ці запитання погодилися юні екстремали Валерій, Андрій та Ярослав. А з іншого боку поглянути на проблему допоможе психолог Віталина Кизима.

Валерій Міщенко (17 років, навчається в КНУБА на 2 курсі):

-  Пам'ятаєш, коли ти вперше видерся на верхотуру?

- Так, це було років 3-4 тому, під кінець теплої осені. Ми з друзями катались на скейті, й мій скейт зламався. Поряд був міст, і я запропонував там полазити. Хлопці мне підтримали.  Я думаю, справа в моєму характері, або у віці. Мене завжди тягнуло до пригод. Якось ми залізли на Московський міст (міст через Дніпро в Києві, висотою 119 метрів) Підготовка була така: позвали - я пішов. Тобто, ніякої. Страшно було тільки, коли проїжджала поліція. Я нарахував десь сім машин. Ну, і само собою, перші хвилини, коли ліз вгору теж не обійшлося без спітнілих рук. А потім - ейфорія: люди махали, посміхалися, знімали нас на телефони. Я відчував себе справді живою людиною. Пам'ятаю, тоді я подумав: "Як же круто! Але більше я сюди ніколи не полізу."  Згодом я був там ще кілька разів. Подільский недобудований міст теж одне з наших улюблених місць. Ми з друзями-руферами любимо підсилити екстрим: ходимо перилами, звисаємо з нього. Але це тільки те, що стосується руфінгу. Не менш популярним в нашій спільноті є «зачепінг», наприклад до поїздів у метро та інших транспортних засобів. На мою думку, це більш небезпечно, під час цієї справи загинуло декілька моїх товаришів.

-  Чи були ситуації, коли ти був на грані життя та смерті?

-Так. Ми стрибали з одного вагону в другий в поїзді, що рухався, - я тоді ще був не досвідчений в «зачепінгу». Моє життя залежало від товариша, який мене покликав. Він подав мені руку під час  стрибка, але я погано вхопився і підсковзнувся. Якби мій товариш не вхопив мене, я б, мабуть, не відповідав зараз на ваші запитання.

Андрій (18 років, студент Торгово-економічного університету):

- Що таке, на твою думку, руфінг? Вважаєш себе частиною цього руху?

- На мою думку, це не окремий вид діяльності. Більшість екстремалів просто йдуть на якийсь дах, щоб зробити собі гарну фотку в Instagram. Саме тому це поняття дуже розмите. Є звісно окремі «видатні особистості», які реально роблять щось неймовірне, наприклад підкорюють хмарочоси з зовнішнього боку, переслідуючи певні цілі, наприклад, щоб перевірити власні можливості, або зробити якісь гостро-соціальні речі, як Mustang Wanted, що пофарбував зірку-шпиль московської багатоповерхівки в жовто-синій колір. Такі люди більше підходять під визначення "руфер".

-  Що було найнебезпечнішим з твого досвіду?

- Найнебезпечнішим і найважчим  було підняття на Південний міст (міст через Дніпро в Києві, висота - 133 метри). Спорядження ми використовували тільки під кінець, з самого верху. Це було о п'ятій ранку. Було дуже страшно! Дуже. Під тобою - траса і метро, карколомна висота! Я б не впорався сам - зі мною було ще п'ятеро людей.

- Яку мету ти переслідуєш, повертаючись знову і знову до такої небезпечної забавки?

- Я думаю, що тут скажу за всіх: адреналін. Коли переходиш цю межу, відчуваєш життя на повну.

Ярослав Кладько (навчається на 3 курсі Факультету інформатики Києво-Могилянської Академії):

Ярослав зі Львова, і в Києві "лазив" не багато. Каже, що більшість його руферського минулого лишилася у рідному місті. Як і багато відомих столичних скалолазів, він веде свій власний Youtube-канал.

- Це було в далекому десятому класі, ми з друзями прогулювали уроки, і я запропонував залізти до закинутої психлікарні. І понеслось…. Пам'ятаю, ми ночували на Львівській вежі, що заввишки 120 метрів. Ми поставили намети на верхній платформі, спали спиною до стіни для безпеки. Хоча про яку безпеку тут може йти мова? Займався також і «зачепленням».

- Що відчуваєш в такі моменти, коли заліз кудись дуже високо?

- Конкретно в цей момент нічого не відчуваєш. А потім усе наче заморожується,  а через мить усе стає яскравішим, усі відчуття загострюються. Як би банально це не звучало, адреналін - це наркотик.

Віталіна Кизима, професійний психолог, керівник гуртка психології Київського Палацу дітей та юнацтва, пояснює, що молодь стає частиною руферського руху з метою підвищення чутливості, у пошуку переживань та сильних емоцій.

- Чи впливає на такі захоплення суспільство, сім'я?

-  Швидше за все, так. Бажання до небезпечних захоплень може виникнути, якщо сім'я або оточення не пропонує цікавих занять або гуртків, які одночасно є конструктивними і дозволяють людині створити щось самостійно, втілити себе в навколишньому світі. Якщо немає такої самореалізації, людина шукає шляхи, щоб переживати своє життя більш яскраво,  аніж просто ходити до школи чи до інституту. ЗМІ також пропагують цей рух. Я сама надаю перевагу Youtube-контенту замість телебачення і мене непокоїть те, що більшість підлітків-руферів не розповідають про негативні наслідки, які можуть бути. Іноді вони на початку відео пишуть: "не пробуйте повторити", але в самому відео показують, де знаходиться ця будівля чи міст, і як туди залізти. Молодші глядачі не розуміють, що для цього необхідна хороша фізична підготовка, і теж лізуть, що може мати фатальні наслідки. До мене на гурток ходять кілька підлітків, у яких  загинули однокласники, коли займалися руферством, або хотіли зробити селфі на потязі. Такі «героїзми» на 90%  завершуються смертю «героя». Тим, хто прагне полоскотати свої нерви й цікавиться цим рухом, я раджу спробувати паркур, він безпечніший і не менш цікавий.

- Як впливає постійний викид адреналіну на психіку?

- Психіка від постійного викиду адреналіну в кров дуже змінюється, стає розбалансованою, що рано чи пізно може привести до психічних і фізичних захворювань,  оскільки зростає поріг чутливості. Це як із болем. Якщо ми, наприклад, прикладемо руку до вогню, нам буде боляче, але якщо часто її прикладати, то біль поступово вщухає. Потрібен більший вогонь, щоб знову завдати болю, тому що шкіра починає пристосовуватися. Так само і відчуття, якщо ти залазиш на десять поверхів, то наступного разу вже буде не так цікаво, і захочеться підкорити двадцять.

І нікого не цікавить, як боляче буде батькам стояти біля труни, в якій лежить рідна дитина, або плакати над безнадійним інвалідом, який не може справитися зі своїм нестерпним болем.

Чому підлітки ризикують власним життям? Чому йдуть проти закону та куди дивляться їхні батьки? Психологи дають відповіді на ці запитання. Уся проблема якраз у вихованні та нестачі уваги з боку рідних. Молодь вилазить на дахи, мости, аби їх побачили, аби звернули на них увагу.

На безстрашних зірок соцмереж хочуть бути схожими тисячі підлітків. Та більшість тих, хто хоче собі яскраве селфі або ж відчути викид адреналіну, стоячи на даху багатоповерхівки, стають жертвами власної непідготовленості, необережності та самовпевненості. В Києві щомісяця правоохоронці виїжджають на такі смертельні випадки. Школярі лізуть на вагони електричок, не думаючи про напругу 27000 вольт, випадають із вікон власних квартир, роблячи селфі на тлі нічного міста, вибираються на вагони метро та калічать себе.

Наталка Макогон, прес-секретар Київського метрополітену:

- Ми постійно попереджаємо про рівень небезпеки. Чесно кажучи, мені дуже шкода батьків таких дітей, адже часто діти повертаються із травмами, або потім батькам загрожує ув'язнення за такі правопорушення.

А це вже кадри з сусідньої країни. Чоловік, що видерся на стрілу крана в Калінінграді заради самоствердження - падає вниз та розбивається. Яскравим прикладом того, як не варто робити, й досі залишаються останні фото відомого екстремала Павла Кашина з Росії. Хлопець загинув два роки тому в Санкт-Петербурзі, під час виконання сальто на даху 16-поверхівки.  Молодик, що вважав себе професіоналом, мав багато прихильників у соцмережах, не розрахував стрибка й загинув. Одразу після цього трагічного випадку батько Павла наполягав, щоб ці кадри побачило якомога більше користувачів мережі. Невдалим трюком свого сина він хоче відбити в підлітків будь-яке бажання повторювати такі витівки. Адже ціна слави і захопливих коментарів під феноменальним відео або фото може бути надто великою.

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV 

Фото: brilio.net

KиевVласть


Іванна Самойленко

Теги

У КМДА відбувся ІІ Київський Форум М18: "Менші 18 – ми можемо більше!"

  18 ноября 2017г. 11:00

Киевляне за границей. Сайгон. С головой в свободу.

  17 ноября 2017г. 17:00

В Киевсовете попробуют выгнать “преступных инвесторов” из подземных пешеходных переходов

  17 ноября 2017г. 14:30

Терроризм вместо денег. Первых лиц Киевщины подозревают в страшных деяниях

  16 ноября 2017г. 17:30

Столичные власти незаконно создали коммунальные школу и садик в чужих зданиях

  16 ноября 2017г. 14:00

Опьяненные ртутью. В администрации Кличко откровенно не хотят решать проблему с “Радикалом”

  16 ноября 2017г. 12:00

В Соломенском районе Киева хотят застроить "территорию Пи"

  16 ноября 2017г. 9:00

Знание - сила: зачем рынку жилья новый классификатор и почему он будет полезным потребителю

  15 ноября 2017г. 17:00

Свистунов в 2018 году будет умолять депутатов Киевсовета принять новый Генплан Киева

  15 ноября 2017г. 15:30

По высочайшей воле. Киевщина неоднозначно восприняла отмену конкурсов на должности глав местных администраций

  15 ноября 2017г. 13:45

Под сукном. Рейтинг активности депутатов Киевсовета (6-10 ноября 2017 года)

  14 ноября 2017г. 21:00

Новый проект ДПТ Голосеевского района согласовали в темноте

  14 ноября 2017г. 14:00

Проект “Децентрализация”: КОГА тормозит назначение выборов в Циблевской терробщине

  14 ноября 2017г. 9:00

Под Киевом начали строить ядерный могильник

  13 ноября 2017г. 17:00

Страсти по полигону №5: Пантелеев вводит в заблуждение депутатов и киевлян

  13 ноября 2017г. 14:40