вівторок, 19 березня 2024 г.

Історія ветеранів: подолання німоти війни

Історія ветеранів: подолання німоти війни

Бійці АТО презентували власну книгу "Голос війни: історії ветеранів". У виданні — 29 оповідань, написаних 22 ветеранами АТО, яким є що сказати.

Буг, Піаніст, Музі, Доцент, Сколопендра, Аля, Кібер, Бухгалтер, Пес, Біжан, Лінза, Кіт, Хемінгуей, Скеля, Обама, Колумбет, Мангал, Капелан, Герман, Лора, Турист, Яр - це не просто набір подекуди непоєднуваних між собою слів. Це позивні 22 авторів художньої книги “Голос війни”. Авторів, чиї слова звучать настільки правдиво, немов ти переносишся з ними в окопи на бойових, або відпочиваєш за смачним обідом. В свої історії вони вклали невигадані сюжети з життя на передовій, або уже після свого повернення з війни.

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"

Художня книга стала результатом соціального проекту “Голос війни: школа публіцистики для ветеранів АТО”. Протягом двох місяців кожної суботи майстерності письменництва ветеранів навчали відомі українські письменники, блоґери та журналісти: Сергій Жадан, Євген Положій, Катерина Бабкіна, Ростислав Семків, Роман Зіненко та ін.

Модератор Школи, боєць батальйону “Айдар” Дмитро Лавренчук у свої присвяті пише: “Якщо на війні зв'язок – це рація, то в мирному житті замість рації – ця книга. Текст за текстом ветерани налаштовують систему координат. Через контексти спогадів позначають позиції сенсу життя, який вони пізнали. Діляться ключами до розуміння тих речей, про які зазвичай мовчать. Але розуміння - це, насамперед, бажання почути”.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Про свій проект Дмитро Лавренчук розповідає: “Він народився з почуттів у  степах Луганщини, коли ми з побратимами роздумували, що після драйвового літа ми повернемося додому. Як вчительки задають дітям написати твір, так і ми зробимо щось на кшталт “How I spent my summer holidays”. З цієї незначної  ідеї почався шлях такого великого проекту. Для мене цей проект про підтримку, про розуміння, про зраду, ганьбу і перемогу”.

До участі у проекті було запрошено учасників бойових дій на сході України та ветеранів військової служби АТО, які мають бажання писати і готові ділитися своїми історіями.

Цілями  проекту стало навчити ветеранів писати просто; надавати літературну чи репортажну форму своїм спогадам та працювати з текстами у соціальних мережах, блозі чи колонці; сприяти діалогу та взаємопорозумінню між учасниками бойових дій і місцевими громадами. Після кожного заняття у школі вони пробували писати самі. Писали і про жінок, і про дітей, і про тварин, і про війну, і про мир.

Наймолодшій авторці, Аліні Вяткіній – 22 роки, найстаршому, Олександру Чаморсову – 55. Серед учасників Школи – люди різних професій: піаніст, вчитель початкових класів, дизайнер, маркетолог, журналіст, військовий капелан, викладачі та волонтери. Тільки вони можуть писати про війну без фільтрів та посередників. Так, є багато інформації про війну на сході, але саме голоси цих людей, що на власному гіркому досвіді відчули, що таке війна, можуть розповісти правду, якою б жахливою вона не була. Вони все пережили власною душею, власним тілом, власними нервами.

У творчій атмосфері народилося близько трьох десятків унікальних текстів-спогадів. Книжка структурована і поділена на три частини війни: початок, життя і втрати, повернення. Це короткі історії про маленькі радощі на війні, про страх і сором, про все пережите на фронті. Здебільшого це не історії про бойові дії, а про те, що дарує надію та наснагу жити через біль і страх. Наприклад, історія про те, як ти вперше за 2 місяці побачив жінку, або спробував справжнього борщу вперше за півроку. Це історії про ці маленькі радощі, для нас вони очевидні, а для них – чудесні. Як от, млинці з вишнями або гаряча вода, чистий одяг.

Таджик за походженням, киянин за проживанням, українець за покликанням душі, аспірант Інституту фізіології ім. Богомольця, викладач НаУКМА Біжан Шаропов, даючи автограф, написав: “Смерть  - не найстрашніше, найстрашніше - боротьба”. У 2014 році він прийшов у батальйон “Айдар”, про що ніколи не пошкодував. На запитання “чому?”  відповідає: “аби захистити українця в собі”.

Його текст - про грубість та дискомфорт війни. Він прагнув, аби читачеві було складно під час читання, з чим блискуче впорався.

47-річна викладач літератури Ірина Музичук – Музі, народилася в Естонії, починала  їздити на війну з капеланом як водій-волонтер. Але під час чергової поїздки залишилися у складі загону “Янголи Тайри”, згодом приєдналася до ДУК “Правий сектор”. Зараз працює психотерапевтом. Про свою історію розповідає: “Мій текст -  про наслідки війни. Він адресований тим людям, які жили на Донбасі й були вимушені виїхати звідти”.

Аліна Вяткіна, першокурсниця столичного вишу, після подій на Майдані перевелася на навчання до Львову. У грудні 2014 року дівчина потрапила в Пісках на евакуацію поранених із ДАП,  пройшла тренінг для парамедиків  і залишилася на фронті. Зараз вивчає психологію, координує соціальний проект “Стройбат”.

“Страх прийшов до мене після першого пораненого на Майдані, - розповідає Аля, - але набільше вразив розстріл людей на Інститутській, коли загинув мій друг Устим Голоднюк. Він постійно у мене перед очима. Під час війни я почала уявляти, що поїзди – це портали. Такі собі дорожні чари: засинаєш парамедиком в одному з тих міст, чия назва трапляється мало не в кожній області, а прокидаєшся цивілом у мегаполісі”.

Ветерани зазначають: написання таких історій психологічно допомагає їм після війни. Дуже часто їх нікому слухати, а якщо і є кому - складно говорити.

“Війна тягнеться за мною хвостом, але написання книжок діє як терапія. Ця книга, в певному сенсі, допомогла мені "звільнити мої чакри" та переосмислити певні речі", - розповідає один із авторів, 40-річний Сергій Міщенко з позивним  Яр.

Маркетолог за фахом, на Майдані він почав працювати санітаром, виносячи поранених під час сутичок на Грушевського. Пройшов Іловайський котел, кілька днів пробув у полоні. Тепер займається захистом прав сімей загиблих бійців АТО та соціальною адаптацією ветеранів.

Проект “Голос війни: школа публіцистики для ветеранів АТО” реалізується ГО “Інтерньюз-Україна”  за фінансової підтримки уряду Канади та фонду “Відродження”.

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"

KиевVласть

Людмила Кухаренко

Теги: книга, ветераны ато, голос войны, голос війни історії ветеранів, рассказы о войне, школа публицистики для ветеранов АТО

понеділок, 18 березня 2024 г.
20:45
У столиці цього тижня заплановані продуктові сільськогосподарські ярмарки (локації)
20:34
Кличко попросив журналістів Bihus.info передати правоохоронцям інформацію щодо розслідування по заробіткам оточення Брагінського на контрактах з “Київським метрополітеном"
20:23
На Новопавлівському напрямку ворог, за підтримки авіації, 21 разів намагався прорвати оборону, - Генштаб ЗСУ
20:02
В Ірпені відкрили денний центр підтримки дітей та сімей
19:43
Зеленський зустрівся із членом Сенату Конгресу США Гремом
19:22
“Муніципальна Охорона” провели навчання з відпрацювання дій у разі позаштатної ситуації в столичних закладах освіти
19:05
Ірпінь відвідали представники міжнародної організації ЮНІДО
18:46
9 років тюрми отримав самопроголошений голова Димерської тергромади, який співпрацював з окупантами
18:26
На озері Богатирському було виявлено перевищення норми нафтопродуктів у 3,6 рази, - “Плесо”
18:03
На Київщині пройде лекція-презентація “Історія дайвінгу у Світі та Україні”
17:46
Чеська залізниця запускає новий поїзд до України
17:27
Столичні правоохоронці повідомили про підозру організаторам черговой схеми незаконного виїзду за кордон (фото)
17:05
У Києві спростять порядок встановлення меморіальних дощок
16:45
У Деснянському районі п’яний водій вчинив потрійну ДТП, постраждали двоє водіїв
16:25
Міноборони у лютому заблокувало постачання 264 т неякісних продуктів до військових частин
16:03
Відзавтра, 19 березня, на станції метро “Шулявська” розпочнеться капітальний ремонт ескалатора
Календар подій
Житло замість історичної будівлі: у Києві вирішується доля сторічної садиби Маліна
18 березня 2024 г. 09:00
Житло замість історичної будівлі: у Києві вирішується доля сторічної садиби Маліна
Посадовці КМДА формально ще можуть спробувати відстояти в касаційному суді свою позицію – не видавати МУО на проєктування, які допоможуть замовникам легально перетворити історичну садибу Маліна (1890 рік побудови) на вул. Олександра Кониського, 22 у сучасний житловий будинок. Чиновники до цього програли два суди по цьому питанню. Причина – історичному об'єкту офіційно не надано статус пам'ятки, а гучне рішення Київради від серпня 2021 року, яким власникам таких об'єктів було рекомендовано утриматися від здійснення робіт в них, як на цьому ще тоді наголошувала КВ, не має “зобов'язального характеру”. Поки київські активісти добиваються присвоєння садибі Маліна охоронного статусу, забудовники, які, схоже, пов'язані з “групою родин Негрича та Голиці", встигли зруйнувати значну частину будівлі. Відповідні слідчі дії станом на сьогодні ніяких результатів не принесли і, ймовірно, вже не принесуть.
Позивний “Тьотя”: за що судитимуть ексгендиректорку столичного КП “Інформатика” Вероніку Малкову
14 березня 2024 г. 09:00
Позивний “Тьотя”: за що судитимуть ексгендиректорку столичного КП “Інформатика” Вероніку Малкову
Столичні правоохоронці завершили слідство відносно ексгендиректорки та діючої заступниці керівника КП “Інформатика” Вероніки Малкової (на колажі). Наразі вона офіційно є обвинуваченою у розповсюдженні даних з вуличних камер відеонагляду, які встановлювалися в Києві за рахунок коштів міського бюджету. За цей злочин посадовиці загрожує до 5 років позбавлення волі, але яким буде кінцевий вердикт Шевченківського райсуду, покаже час. Так, слідчі встановили, що Малкова спільно ще з двома особами, один із яких є її підлеглим, допомагали громадянам, зокрема, встановлювати маршрути переміщення транспортних засобів по місту. Такий процес вони називали “розшуком”, а тодішня очільниця “Інформатики” навіть мала “позивний” – “Тьотя”. При цьому, в КМДА і Київраді, схоже, не поспішають робити свої кроки щодо покарання винних. Малкова повернулася до роботи після відсторонення у березні 2023-го, а ініціатива депутатського корпусу щодо створення спеціальної комісії, яка розслідує такі інциденти, так і не була офіційно запроваджена.